Про невідкладні обшуки

Сьогодні вкотре до одного з моїх клієнтів прийшли з обшуком. Цього разу — ДБР. Усе ніби нічого, тільки останнім часом колеги з протилежного берега річки все частіше почали плутати ті самі береги і забувати брати із собою ухвали про дозвіл на проведення обшуків. І це стає системною проблемою.

Випускники харківських академій культурних справ (чи де там їх збирають із цією прошивкою синдрому повноти влади консьєржа) у прямому розумінні слова приходять до людей, як до себе додому, риються в особистих речах і загалом роблять усе, що їм заманеться. І це все без жодного судового рішення.

Якщо їм щось сподобається: комп‘ютер, телефон, гроші, записник чи ваші файли — вони це кладуть у свої чорні ранці і йдуть у невідомому напрямку. Можуть дати сфотографувати протокол, якщо ви сильно наполягатимете. Речі потім треба повертати місяцями, якщо взагалі вдасться це зробити. І адекватних інструментів протидії цьому немає.

Лавочку із ч. 3 ст. 233 КПК треба прикривати, бо «невідкладні» обшуки у нас тепер заздалегідь плануються і можуть застосовуватися у справах, де фігурують обставини п‘ятирічної давності, як це було у мого клієнта сьогодні. Захочуть прийти — прийдуть, захочуть забрати — заберуть. І це якийсь сюр.

У чому ж саме полягає невідкладність та чим вона обґрунтовується, вам ніхто не буде пояснювати, а якщо сильно вимагатимете, то натрапите на хвилю обурення самою суттю вашого питання. Так, ніби Сибіга питає у Трампа про Будапештський меморандум. Таке питання — моветон. «Це наша робота», — скажуть вам у відповідь.

Ну, у мене таке не проходить, і обшуки, в яких я беру участь, часто завершуються ледь не боксерським поєдинком, бо я плювати хотів на толерування цього беззаконня і формального ставлення до КПК, коли мова йде про інтереси моїх клієнтів. Із чим заходили — з тим будете й виходити. Це гра, у яку можна грати удвох.

Для тих, хто не в темі, я нагадаю, що правоохоронці можуть входити до житла чи іншого володіння особи без відповідної ухвали суду лише у невідкладних випадках, пов‘язаних із врятуванням життя людей та майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. ВСЕ.

Натомість дана норма перетворилася на інструмент зловживання повноваженнями, а її частина, яка каже, що слідчий зобов‘язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку, використовується виключно як інструмент легалізації протиправних дій.

Винні у цьому і слідчі судді, які формально ставляться до подібних проявів порушення процесуального законодавства та постфактум погоджуються з правомірністю проведення таких «слідчих дій». Це підживлює у шукачів об‘єктивної істини відчуття безкарності та вседозволеності.

Усім до лампочки, які ти там зауваження висловлюєш на камеру чи пишеш у протоколі. Папір усе витримає... Дати вам ще аркуш?

Допоки у правоохоронців не прибуде розуміння концепції, за якої, якщо вбити вбивцю, то вбивць менше не стане, ніякої правової держави ми не побудуємо. Хочете ловити бандитів і саджати їх у тюрми? Будь ласка. Тільки це має відбуватися у чіткій відповідності до законодавства та з повагою до встановлених процедур. Інакше ви самі стаєте бандитами, яких не завадило б обшукати без ухвали.