Про гроші та захист власних інтересів

Сьогодні поговоримо про гроші та захист власних інтересів.

За моїм столом встигли посидіти багато людей, які так чи інакше приходили з метою захистити ці славнозвісні власні інтереси. 

Переважна кількість людей, що декларує подібну мету, пов’язує поняття захисту своїх інтересів із простим людським бажанням комусь помститися легальним шляхом.

І я тільки за. Якщо вас хтось образив — ми розробимо й упровадимо таку схему правової атаки, що вашому кривднику буде мало місця, і земля горітиме під ногами. Позови, скарги, забезпечення позову, арешти майна та інші законні юридичні дії — усе, аби захистити ці ваші інтереси.

От тільки є одне "але". Ми це робитимемо за ваші кошти. І тут усіх носіїв великого его об’єднує один і той самий принцип ухвалення рішень щодо подальших кроків: амбіції закінчуються там, де починаються витрати.

Таке враження, ніби шукачі справедливості завжди розраховують на щось інше. Для них це ніби якийсь суцільний шок — що за все це треба буде платити реальні гроші.

Я не дивуюся бажанню мститися — вважаю це нормальним у тій чи іншій мірі. Я дивуюся цій альтруїстичній філософії, де людина не передбачає витрат зі свого боку для досягнення власних цілей та бажань.

Підрізав хтось на дорозі? Чудово було б звернутися до поліції, аби на нього склали протокол і тим самим покарати його. 400 євро? "Та нехай собі їде…"

І так, умовно, у всьому. Бажання карати швидко лікується необхідністю витрат.

Здатність захищати свої інтереси прямо пропорційна можливості витрачати на це ресурс у вигляді грошей.

Періодично під моїми дописами з’являються дуже цікаві коментарі від індивідів із "перевернутою" свідомістю, які вважають, що сам факт того, що їх десь хтось "прикрутив" по життю, вже означає, що якийсь умовний адвокат бігом має усе це відмотувати, бо клієнт у першу чергу "людина", яка потребує "допомоги", а вже потім — джерело доходу.

Звісно, що законодавство гарантує всім нам рівні права і доступ до правосуддя, але, на превеликий жаль, здатність ці права відстоювати у всіх різна.

Кожного дня, коли ми виходимо у світ зі своїх домівок, ми фактично вступаємо в боротьбу за власні права. Ми можемо цього навіть не помічати, але це проявляється майже у всьому: хтось вас штовхнув, продавець не дав решту, оштрафувала поліція, продали неякісний товар, банк нарахував некоректні відсотки тощо.

Цей перелік можна продовжувати безкінечно. Наші права хтось порушує щодня. Це безкінечний процес, який закінчується тоді, коли закінчуємось ми самі. І навіть наш кінець може порушувати чиїсь права — оформлення спадщини тому приклад.

Який висновок можна зробити? Так, ми всі рівні. Кожного дня хтось намагається нас зігнути, і для того, аби мати стійкість до цього, потрібно мати інструмент у вигляді грошей.

Тільки гроші можуть забезпечити вам повсякденний і надійний захист від подібних посягань, бо гроші — це ресурс.

Якщо в людини грошей нема, а отже, немає й ресурсу, то з якого дива її інтереси автоматично мають кимось, окрім держави, захищатися? Звідки ці інфантильні претензії на кшталт: "Я людина, допомагайте мені семеро!"

З якого дива хтось, хто продає свої послуги на комерційній основі, має вирішувати чужі життєві проблеми безоплатно?

Йди, зароби гроші — і винаймай собі адвоката, перукаря, стоматолога, водія, прибиральника чи охоронця тощо.

Звісно, є певна категорія громадян, яким держава через відповідні програми та законодавчі ініціативи оплачує й гарантує ряд послуг. Тут ніяких питань нема. Але якщо ви до цієї категорії не належите, то що породжує ці інфантильно-альтруїстичні очікування?

Питання риторичне і відповіді не потребує.