Міська рада намагається використати відновлення втраченого провадження як інструмент поновлення процесуальних строків за рішенням, що набрало сили 15 років тому. Як діяти? Кейс із практики.

Автор: Ігор Шевчук, адвокат

Дата підготовки матеріалу: 2025-09-01

На превеликий жаль, суди дуже часто підтримують будь-які ініціативи, які надходять від органів місцевої влади. В цьому, мабуть, вони вбачають свою місію із захисту інтересів Держави. Втім, іноді такі випадки "лояльного" ставлення виходять за межі адекватності та порушують інститут права власності інших осіб.

Цікавий кейс із практики. Після 15 років опісля набрання законної сили судовим рішенням, за яким було визнано право власності на земельну ділянку, місцева рада вирішили відновити матеріали втраченого судового провадження, аби подати у справі апелційну скаргу. Тобо використати інститут відновлення втраченого судового провадження як спосіб поновити процесуальні строки. Ось ряд аргументів, якими ми обгрунтовували свої заперечення у справі, оскаржуючи Ухвалу про відновлення втраченого судового провадження. Можливо і ви зможете навести подібні аргументи, якщо у вашій ситуації інститут відновлення втраченого судового провадження буде використовуватись із неправомірною метою.

Підстави подання апеляційної скарги.

Ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 488–494 ЦПК України, а також принципів диспозитивності та змагальності цивільного процесу. В подальшому апелянтом буде надано детальне обґрунтування у чому саме полягають істотні порушення норм матеріального та процесуального законодавства.

Правова позиція Апелянта.

5.1. Відсутність процесуального інтересу Заявника.

Відповідно до ст. 489 ЦПК України, з ініціативою про відновлення втраченого провадження може звернутися особа, яка брала участь у справі або сам суд.

Міська рада у справі №777/777/17-ц не була безпосереднім учасником справи. При цьому, з матеріалів вбачається, що міська рада не довела, яким чином втрата матеріалів цієї справи порушує її права чи законні інтереси та з яких саме підстав було подано згадану вище заяву про відновлення втраченого судового провадження. Іншими словами Заявник не довів наявності «процесуального інтересу», певного юридичного, причинно-наслідкового зв’язку між даним судовим провадженням та певних юридичних наслідків, які впливають на права та обов’язки Заявника.

В оскаржуваній Ухвалі зачається неоднозначне формулювання, яке можна трактувати, що, нібито, рішення суду від 12.11.2015 року «ймовірно порушує права» Заявника й без відновлення втраченого провадження унеможливлюється вирішення питання щодо наявності підстав для оскарження Полтавською міською радою рішення Октябрського районного суду м. Полтави у цивільній справі №777/777/77-ц. Такий підхід до аргументації не може вважатися належним доказом процесуального інтересу, який є обов’язковою умовою для відкриття провадження за такою заявою, адже коло суб’єктів, які наділені правом ініціювати перед судом подібні процесуальні процедури є чітко визначене процесуальним законодавством. Створюючи прецеденти, за яких особи, що не брали участь у справі можуть так чи інакше ініціювати в рамках судових процесів відповідні процесуальні процедури відкриває широкі можливості для неправомірного тиску та зловживання процесуальними правами з метою уникнення встановлення об’єктивної істини у справі та маніпулювань правосуддям.

Отже, відсутність процесуального інтересу заявника виключає можливість задоволення заяви про відновлення втраченого судового провадження.

Сплив строку для подання заяви про відновлення втраченого судового провадження.

Із формулювань Ухвали суду, якою було відновлено втрачене судове провадження вбачається, що заявник ініціював дану процесуальну процедуру з метою вплинути на хід виконання судового рішення (оспорити, змінити чи скасувати його повністю або частково). Таким чином процесуальний контекст та мета ініціювання питання відновлення втраченого судового провадження перебуває у нерозривному причинно-наслідковому зв‘язку із питанням виконання згаданого судового рішення.

У свою чергу, законодавство має відповідні правові запобіжники, які обмежують неправомірні спроби Заявників так чи інакше впливати на хід виконання старих судових рішень провадження щодо яких було давно втрачено.

Відповідно до ч.5 ст.491 ЦПК встановлено, що для заяв про відновлення втраченого судового провадження, мета якої так чи інакше стосується питання виконання судового рішення, встановлено обмеження у часі протягом якого така заява може бути подана, а саме до закінчення строку пред‘явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до ч.1 ст.12 Виконавчі документи можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред’явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Згідно ід ч.2 наведеної вище статті вказані строки обліковуються з наступного дня після набрання законної судовими рішеннями, на підставі яких було видано відповідний виконавчий документ (виконавчий лист). Враховуючи, що судове рішення набуло законної сили 07.07.2012 року, то заява про відновлення втраченого судового провадження могла бути подана одним з учасників справи (яким не є Заявник) до 07.07.2015 року.

Щодо перегляду судового рішення як неправомірної мети звернення для відновлення втраченого провадження.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Заявник прямо заявляє про те, що відновлення втраченого судового провадження необхідно йому для того, аби з’ясувати чи є підстави для оскарження судового рішення 2012 року.

На наше глибоке переконання Заявник підміняє правомірну мету інституту відновлення втраченого провадження, якою в більшій мірі є забезпечення доступу до інформації про вже розглянуту справу, а не створення підстав для подальшого оскарження рішення, яке, можливо, колись існувало. Не дарма законодавець у ч.1 ст.488 ЦК України передбачив, що відновити втрачене судове провадження можливо лише в тому випадку, якщо у такому провадженні було ухвалено судове рішення.

У свою чергу, з’ясування обставин щодо того, чи є підстави для оскарження судового рішення 15-річної давнини виходить за межі предмету статей 488–494 ЦПК України і не може бути правомірною підставою для відновлення. Іншими словами, орган місцевого самоврядування намагається використати процесуальних механізм відновлення втраченого судового провадження як спосіб поновлення процесуальних строків або перегляду судового рішення, що є неприпустимим. Вже не кажучи про те, що Заявник грубо втручається в судову справу, учасником якої він не був.

Щодо спливу інших процесуальних строків.

Якщо не брати до уваги попередній арґумент щодо неправомірної мети звернення для відновлення втраченого провадження та припустити, що суд з вважає таку мети законною, то варто звернути увагу на те, що самим Заявником було долучено до заяви про відновлення наступні документи:

- Повістка про виклик до суду позивача;

- Повістка про виклик до суду відповідача ;

- Повістка про виклик до суду третьої особи .

Навіть із цих документів вбачається, що всі учасники справи були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, порталу Судова влада та системи електронного суду вбачається, що жоден з учасників справи не скористався своїм правом подати апеляцію на згадане судове рішення, а тому всі можливі розумні строки та навіть ті, які теоретично могли б бути поновлені, давно спливли, адже рішення набуло законної сили майже 15 років тому і всі учасники справи із цим погодились.

Щодо достовірності джерел для відновлення втраченого судового провадження.

Здійснивши аналіз положень статті 493 ЦПК України, яка регламентує перелік документів, що можуть братися судом до уваги під час розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження, можна дійти до висновку, що норма прямо вимагає, щоб відновлення ґрунтувалося на достатніх і перевірених даних, що достовірно підтверджують зміст втрачених матеріалів.

Законодавець передбачив ряд джерел, використовуючи які можна відновлювати втрачене судове провадження.

Серед таких джерел є:

- матеріали оригінальної справи які збереглися (архіви суду тощо);

- документи, які були видані або надіслані судом учасникам справи до її втрати;

- матеріали виконавчого провадження;

- відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень;

- дані з Єдиної інформаційно-комунікаційної системи;

- інші відомості з офіційних джерел або ті, що отримані у законний спосіб.

Як бачимо, так чи інакше джерела для відновлення вимагають певної «авторитетності» їх походження. Варто додатково наголосити, що під час процедури відновлення втраченого провадження мають використовуватись лише ті документи, які використовувались під час первісного розгляду справи. Обов’язок суду не допустити потрапляння у справу недостовірних, неналежних та недопустимих доказів, а також документів, які надаються особами, що не були учасниками справи.

Відповідно до ч.2 ст.493 ЦПК України суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, учасників справи (їх представників), а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення, та вчиняти інші процесуальні дії, передбачені ЦПК України, з метою відновлення втраченого судового провадження.

Таким чином суд наділений достатніми процесуальними повноваженнями та інструментами для здійснення процедури відновлення втраченого провадження у тому числі й для здійснення відповідного судового контролю щодо належності документів, які подаються учасниками справи.

Втім, з аналізу оскаржуваної Ухвали вбачається, що суд під час ухвалення судового рішення прийняв від Заявника ряд документів, які не використовувались у судовій справі під час ухвалення судового рішення та не досліджувалися судом, що апріорі виключає можливість відновлення втраченого судового провадження на підставі таких документів.

Маючи відповідний набір процесуальних повноважень суд:

по-перше, не перевірив, чи існують оригінали документів, наданих Заявником у копіях, по-друге, не надав оцінки тому, що частина долучених матеріалів (зокрема копії рішень, довідки ДРРП, технічний паспорт) не є матеріалами провадження, а створені після його втрати, а, отже, ніяк не можуть бути використані як джерело відновлення втраченого судового провадження.

Таким чином, суд вийшов за межі технічного відновлення і фактично створив нове провадження, спираючись на неперевірені документи, що суперечить суті процедури, визначеної статтями 493–494 ЦПК України.

Щодо недостовірності та недостатності копій наданих Заявником документів для відновлення втраченого судового провадження.

Варто нагадати, що рішення, у якому викладається суть і зміст втраченого провадження, може бути постановлене лише на підставі повного, всебічного та об‘єктивного з‘ясування у судовому засіданні цих обставин.

Подані Заявником матеріали справи не містять належним чином посвідчену копію рішення суду першої інстанції, яке ухвалювалося по даній справі. Ба більше, подана Заявником копія викликає об’єктивні сумніви в її достовірності, оскільки роздрукована у майже нечитабельному вигляді, що може свідчити про не автентичність її походження.

Також до даної копії не додано жодних документів щодо процесу її отримання Заявником, не зазначено хто друкував дану копію та з якого умовного «оригіналу» вона зроблена та чому у такій низькій, нечитабельній якості.

Крім того в матеріалах поданих Заявником відсутні документи, видані зі справи фізичним чи юридичним особам до втрати провадження, Заявник прямо вказує на те, що дані документи мають інше джерело походження — матеріали реєстраційної справи, які ніколи не були складовою матеріалів даної судової справи.

Апелянт зазначає, що зібраних Заявником матеріалів у справі недостатньо для відновлення втраченого провадження. За таких обставин, помилковим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви. Така думка Апелянта повністю узгоджується із позицією Верховного Суду, про яку буде зазначено нижче, в якій суд зазначає, що за недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження немає підстав для задоволення заяви. Варто зауважити, що Заявник має право на повторне звернення з такою самою заявою опісля того, як у нього в наявності будуть усі необхідні документи для точного відновлення втраченого судового провадження, а тому, єдиним правильним рішенням у даній справі є відмова Заявнику у задоволені його заяви на даному етапі її розгляду із попереднім скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо невідповідності Ухвали суду положенням ст.263 ЦПК України.

Відповідно до ч.5 ст.263 ЦПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Приймаючи для відновлення провадження від особи, що не була учасником справи цілого ряду документів, деякі з яких також навіть не досліджувалися судом під час ухвалення судового рішення, суд не навів відповідні мотиви та пояснення, чому саме ці документи є достатніми, належними та допустимими для відновлення і на яких підставах він дійшов висновку про їх достовірність. Апелянт вважає, що такий підхід до судового контролю є формальним і не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо мотивувальної частини судового рішення та не відповідає принципу всебічного з’ясування обставин справи.

Щодо порушень принципу правової визначеності.

Втрата матеріалів справи, розглянутої ще у 2012 році, не може бути підставою для поновлення провадження через десять років без переконливих доказів наявності суспільної чи юридичної потреби.

Заявник висуває процесуальні претензії через 15 років опісля набрання рішенням законної сили та стверджує про якісь ймовірні порушення та можливості для оскарження. Задоволення такої заяви фактично порушує принцип стабільності судових рішень і створює ризик втручання у правовідносини, що давно завершені та набули законної сили. Це повністю нівелює усі передбачені процесуальним законодавством запобіжники з охорони правомірно ухвалених судових рішень та відповідних передбачених процедур щодо можливості їх перегляду або оскарження.

Порушення принципу рівності сторін.

Процедура відновлення втраченого судового провадження — це не розгляд судом спору про право, Апелянт це усвідомлює, втім, коли ініціатор відновлення провадження має на меті використання цієї процедури як способу поновити процесуальний строк та оскаржити стале судове рішення, Апелянт вимушений реагувати та звертати увагу суду на подібні прояви маніпуляції процесуальним законодавством та зауважує, що розгляд заяви про відновлення втраченого судового провадження судом першої інстанції відбувався з порушенням засад цивільного судочинства, передбачених статтями 12 та 13 ЦПК України, які гарантують учасникам справи рівність процесуальних прав та неупереджене ставлення суду. Надалі Апелянт наведе доводи на користь власних тверджень.

Суд допустив до розгляду заяву від Заявника з порушенням строків.

Заявник подав заяву про відновлення втраченого судового провадження із пропущенням установленого процесуального строку, при цьому:

- не надав клопотання про поновлення строку;

- не навів жодної поважної причини його пропущення;

- не обґрунтував, чому не звертався до суду із подібною заявою протягом 3-років з моменту втрати матеріалів судової справи.

Натомість суд не лише прийняв заяву, але й надав їй певної процесуальної значимості, оскільки без відповідного з’ясування обставин справи, мінімальної верифікації наданих Заявником документів, одразу залучив їх до справи, хоча наданий перелік документів від Заявника викликає очевидні сумніви, адже дані документи були створені після ухвалення судового рішення і не використовувались як докази під час розгляду судової справи.

Враховуючи, що у процесі відновлення втраченого судового провадження не відбувається розгляд справи про спір про право та відсутній принцип змагальності, суд у такому випадку наділений відповідною ініціативою здійснювати дії, які направлені на встановлення об’єктивних обставин справи, а тому, перед прийняттям рішення про долучення тих чи інших документів до провадження мав би спочатку скористатись своїми повноваженнями в цій частині та, принаймні, допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, учасників справи (їх представників), осіб, які виконували рішення, дізнатися позицію усіх учасників справи щодо питання достовірності поданих Заявником документів тощо.

Це важливо. Адже, враховуючи, що Заявник відкрито заявляє про свої наміри здійснювати перегляд судового рішення опісля відновлення втраченого судового провадження, то Апелянт вважає, що суд відповідним рішенням про задоволення заяви і одночасним прийняттям від Заявника пакету документів невідомого походження без аналізу позиції інших учасників справи та заінтересованих осіб, поставив сторони у нерівне становище, створивши Заявнику процесуальну перевагу, яка прямо суперечить згаданому принципу.

Наслідком такого судового рішення є те, що втрачене судове провадження відновлюється на підставі документів, які подані особою, яка не була учасником справи та яка відкрито заявляє про наміри оскаржувати судове рішення за результатами відновлення провадження. Фактично здійснюється формування нового судового провадження, яке наповнюється зручними для Заявника доказами, які в подальшому будуть використані проти Апелянта, як особи, на користь якої було визнано право власності на майно. Вважаємо подібний розвиток подій неприпустимим.

Суд не забезпечив всебічного дослідження обставин справи та позицій учасників.

З тексту оскаржуваної Ухвали вбачається, що жоден учасник судової справи провадження щодо якої було втрачено та заінтересовані особи, фактичної участі у розгляді поданої заяви не приймали, свої позиції з цього приводу не висловлювали, відповідні копії збережених документів не подавали.

Водночас суд задовольнив заяву без фактичного з’ясування усіх обставин справи, фактично забезпечивши односторонній процесуальний інтерес Заявника.

Суд не оцінив упередженість та мотиви Заявника.

Заявник відкрито стверджує про свої наміри використати процедуру відновлення втраченого судового провадження за для можливості здійснити оскарження рішення суду, яке набрало законної сили 15 років тому.

Суд не надав правової оцінки цій обставині, не перевірив наявність ознак зацікавленості чи зловживання процесуальними правами.

Таким чином, порушення судом першої інстанції принципу рівності сторін виразилось у:

- необґрунтованому прийнятті від Заявника документів з порушенням строків та без підтвердження авторитетності та автентичності джерел їх походження, дати їхнього створення тощо;

- непропорційному задоволенні клопотань лише однієї зі сторін без дослідження правових позицій усіх учасників справи та заінтересованих осіб;

- недостатньому сприянні у встановлені усіх обставин справи;

Такі дії суду свідчать про порушення права на справедливий суд та компетентне ставлення органу судової влади до виконання покладених на нього обов’язків.

Судова практика на користь Апелянта.

Питання відновлення втраченого судового провадження неодноразово було предметом розгляду судів апеляційної інстанції. У своїй практиці суди підкреслюють, що відновлення судового провадження можливе лише за наявності достатніх, достовірних і належних доказів, які дозволяють встановити зміст утраченого провадження в повному обсязі або у визначеній частині.

Варто нагадати, що у даній судовій справі не збереглася копія судового рішення, а ні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а ні в системі електронного суду. Таким чином, без наявності документів, які автентично можуть відновити зміст судового рішення, є ризик його спотворення.

Апелянтом було проаналізовано аналогічну судову практику, де в апеляційній та касаційній інстанції оскаржувався факт відновлення втраченого судового провадження за неналежною доказовою базою.

Так, у рішенні Апеляційного суду Харківської області від 07 червня 2017 року у справі № 2-2062/11 (провадження № 22-ц/790/3968/17), де розглядалась аналогічна ситуація, за якої оскаржувалось судове рішення, яким було відновлене втрачене судове провадження, суд дійшов висновку, що сам факт втрати матеріалів справи не є безумовною підставою для її відновлення. Суд має переконатися, що надані документи та відомості дають можливість достеменно відтворити зміст судового рішення, процесуальні дії та досліджені докази.

Апеляційний суд звернув увагу, що згідно зі ст. 407–408 ЦПК України суд може використовувати лише ті документи, копії, довідки, папери чи інші відомості, які підтверджують обставини, встановлені під час первісного розгляду справи. У рішенні зазначено, що відновлення провадження можливе лише за наявності належним чином посвідчених копій рішень, процесуальних документів чи інших матеріалів, що достовірно відображають зміст утраченого провадження.

У наведеній справі суд першої інстанції частково відновив утрачене судове провадження, однак апеляційна інстанція скасувала таке рішення, вказавши, що в матеріалах відсутні належні та допустимі докази, які б дозволили встановити зміст судового рішення і досліджених судом доказів. Судова колегія підкреслила, що внутрішнє переконання суду щодо достатності наданих матеріалів має ґрунтуватися на повному, всебічному та об’єктивному з’ясуванні всіх обставин, а не на припущеннях або недостовірних копіях документів.

Отже, наведена позиція апеляційного суду узгоджується з принципом законності та обґрунтованості судового рішення і підтверджує, що за відсутності достатніх доказів для достовірного відновлення змісту втраченого судового провадження суд має відмовити у задоволенні відповідної заяви.

Не менш цікавим є позиція Верховного суду, який переглядав у касаційній інстанції згадане вище рішення апеляції. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 29 листопада 2019 р., справа № 2-2062/11, провадження № 61-23154св18) підтвердив, що відновлення втраченого судового провадження є виключним процесуальним механізмом, який покликаний забезпечити реалізацію права особи на судовий захист, але можливий лише за наявності достатніх і достовірних матеріалів, що дозволяють встановити зміст і наслідки судового рішення, яке нібито існувало. Верховний Суд чітко наголосив, що:

1. Відновлення провадження є засобом гарантування доступу до правосуддя (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Проте цей механізм не може бути використаний для легалізації документів чи рішень, походження і достовірність яких викликають сумнів.

2. Суд має виходити з реальних і перевірених доказів існування провадження та рішення, а не лише з копій або свідчень.

3. У разі відсутності належних матеріалів суд зобов’язаний відмовити у відновленні, навіть якщо це обмежує подальше здійснення права на виконання чи оскарження.

Висновки.

За сухим підсумком Апелянт може констатувати, що таким чином, суд першої інстанції задовольняючи заяву про відновлення втраченого судового провадження:

- розглянув заяву особи без доведеного процесуального інтересу;

- розглянув заяву, подану з пропущеним для цього процесуальним строком без ініціативи Заявника щодо його поновлення;

- відновив провадження на підставі сумнівних непосвідчених копій документів без перевірки їх достовірності, джерел їхнього походження, дати їх виготовлення та автентичності;

- фактично створив нове провадження, вийшовши за межі процесуальних повноважень;

- порушив принципи правової визначеності та рівності сторін.

Ці обставини є підставою для скасування ухвали та ухвалення нового рішення.

Ось добірка аргументів, які можна використати, якщо ситуація ровивається не на вашу користь і ви розумієте, що наслідком відновлення втраченго судового провадження стане спроба оскарження сталого судового рішення. Діяти потрібно навипередки, аби заблокувати процесуальному опоненту можливості зловживати своїми процесуальними правами.

Переглядів: 30Міська рада намагається використати відновлення втраченого провадження як інструмент поновлення процесуальних строків за рішенням, що набрало сили 15 років тому. Як діяти? Кейс із практики.

Правова позиція Апелянта.

5.1. Відсутність процесуального інтересу Заявника.

Відповідно до ст. 489 ЦПК України, з ініціативою про відновлення втраченого провадження може звернутися особа, яка брала участь у справі або сам суд.

Отже, відсутність процесуального інтересу заявника виключає можливість задоволення заяви про відновлення втраченого судового провадження.

Сплив строку для подання заяви про відновлення втраченого судового провадження.

Щодо перегляду судового рішення як неправомірної мети звернення для відновлення втраченого провадження.

Щодо спливу інших процесуальних строків.

- Повістка про виклик до суду позивача;

- Повістка про виклик до суду відповідача ;

- Повістка про виклик до суду відповідача ;

- Повістка про виклик до суду третьої особи .

Щодо достовірності джерел для відновлення втраченого судового провадження.

Законодавець передбачив ряд джерел, використовуючи які можна відновлювати втрачене судове провадження.

Серед таких джерел є:

- матеріали оригінальної справи які збереглися (архіви суду тощо);

- документи, які були видані або надіслані судом учасникам справи до її втрати;

- матеріали виконавчого провадження;

- відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень;

- дані з Єдиної інформаційно-комунікаційної системи;

- інші відомості з офіційних джерел або ті, що отримані у законний спосіб.

Маючи відповідний набір процесуальних повноважень суд:

Щодо недостовірності та недостатності копій наданих Заявником документів для відновлення втраченого судового провадження.

Щодо невідповідності Ухвали суду положенням ст.263 ЦПК України.

Щодо порушень принципу правової визначеності.

Порушення принципу рівності сторін.

Суд допустив до розгляду заяву від Заявника з порушенням строків.

Суд не забезпечив всебічного дослідження обставин справи та позицій учасників.

Суд не оцінив упередженість та мотиви Заявника.

Висновки.

Маєте коментар? Напишіть мені!