Про очікування...

 

Сідаючи до маршрутного таксі, я очікую, що водій знає Правила дорожнього руху та вміє керувати автомобілем на професійному рівні (ще б пак, у салоні стільки людей), але ні. Правил не знає і жене як навіжений.

            Йдучи до суду зі своїм клієнтом, я очікую, що суддя принаймні прочитає мою скаргу (ще б пак, це ж апеляція!), але ні. Матеріали не читав і навіть не розуміє, де він та що зараз відбувається.

            Йдучи до Голови(!) відділу врегулювання збитків однієї з великих страхових компаній, я очікую, що він розуміє різницю між заявою про страхове відшкодування та повідомленням про ДТП (ще б пак, це ж Голова), але ні. Не знає.

            Йдучи до слідчого для надання пояснень у справі свого клієнта, я очікую, що слідчий глибоко проаналізує мої пояснення та допоможе врегулювати справу, натомість він плутає Цивільний кодекс з Кримінальним.

            Панове, маю запитання: що за тупість відбувається навколо нас? Коли це скінчиться? Як із цим працювати? Я не кажу про помилки. У цьому я й сам номер один. Я кажу про тотальну незацікавленість суттю. Незацікавленість людей у тому, що і ,найголовніше, як вони роблять. Йдуть на роботу, яку вони не люблять, аби заробляти гроші, які їх не влаштовують, щоб купувати на них товари, які їм не подобаються. Чекати п’ятниці, аби купувати та вживати дешевий алкоголь і тим самим відстрочити настання понеділка. Ну, а в понеділок… Знову зайнятись улюбленою справою: ненавидіти людей за те, що вони мають дороге авто, не думати про причини такого свого стану, не концентруватися й не цікавитися тим, що робиш. Та й навіщо концентруватися — п’ятниця ж скоро… Ну, а мені що із цим робити? Я тут до чого? Мені радять зрозуміти реальність і сприйняти її такою, якою вона є. Це звісно вихід, але яка в тому суть? Як можна грати за правилами там, де правила зневажають?

            Один політик у Твіттері написав, що криза має закінчитися виборами. Я прочитав і задумався… Про яку кризу говорять навколо? Яка різниця, хто при владі, якщо люди кидають недопалки на підлогу, плюються і влаштовують бійки у громадському транспорті, вигулюють своїх собак і не прибирають за ними. Цю кризу виборами не подолати. Її спочатку потрібно побачити в собі, а потім вже намагатися її «подолати».

Приходит человек к лекарю.

— Погибаю, — говорит. — Ох, живот болит! Лекарь, спаси меня, умоляю!

Лекарь посмотрел на него:

— Что ты ел?

— Да я, — говорит, — работаю пекарем. Целая печь хлеба сгорела. Ну, осталось там немного не до конца сгоревших буханок, вот я их каждый день ем. Жалко ведь добро!

Тогда лекарь говорит своему ученику:

— Принеси-ка лекарство от слепоты. Пусть каждый день по три капли в глаза капает.

Пекарь спрашивает:

— Ты что, издеваешься надо мной? Я же зрячий! У меня живот болит!

— Да нет! Если ты зрячий, тогда почему ел горелый хлеб?

            Сьогодні ж почніть наближати нас до Європи. Дорогою додому не порушуйте Правил дорожнього руху (навіть якщо ви пішохід), йдіть прокладеною доріжкою, не «зрізаючи» газоном, хоч там і протоптаний шлях на два метри коротший. Це тільки в дебільних телешоу дають лише одну спробу, а в урну для сміття можна спробувати влучити й декілька разів, не залишаючи недопалки на землі. Ви свою асоціацію можете підписати набагато швидше. Вам для цього Янукович не потрібен.

            Щодо нашого журналу, то він й надалі допомагатиме Вам грати й вигравати за правилами там, де ті правила ще залишилися. А якщо Вам цього мало, то я зі своїми колегами можемо створити для Вас власні правила. Тож дайте нам про це знати.

Даний текст був опублікований у вигляді "Слова редактода" до №30-31 журналу "З любов'ю до права".