Штрафи за корупцію: адвокаційний погляд на законопроєкт

За всі часи моєї юридичної практики я спостерігаю одне й те саме соціальне явище: люди завжди вимагають справедливості. І ця “суспільна” справедливість, чомусь, як правило, одностороння, вона полягає у прагненні до здійсненні акта публічного покарання особи, про підозру на протиправну  діяльність якої повідомили у засобах масової інформації, телебаченню, радіо тощо. Для суспільства ніколи не мають значення обставини справи, дотримання відповідних процесуальних процедур, презумпція невинуватості, інші принципи здійснення правосуддя та дотримання законів. “Вор должен сидеть в тюрьме”. Це аксіома. А ті ваші адвокатські папірці, заперечення то все маячня, яка не варта суспільної уваги. Із таким соціальним запитом на тотальне покарання ми всі виростили монстра у вигляді каральної правоохоронної системи. 

За різними оцінками кількість виправдувальних вироків в Україні коливається в межах одного відсотка. І це явно не ознака високої ефективності роботи правоохоронців із зібрання беззапереної доказової бази у 99% справ, напрочуд ні, система налаштована на те, аби за будь-яку ціну притягнути до відповідальності особу, яка до цієї системи потрапила. Судді у зв’язці з прокурорами творять процесуальні “дива”, закривають очі на відверто “порожні” обвинувальні акти, нехтують принципами належності та допустимості доказів сторони обвинувачення, а до заперечень сторони захисту ставляться зверхньо та не сприймають серйозно.     

І натовпу, який спостерігає за подібними проявами беззаконня це подобається, так йому/їй і треба, розстріляти на майдані та й по всьому…Втім, є одне невелике виключення. Запит на безумовну справедливість у вигляді безальтернативного розстрілу миттєво зникає тоді, коли безпосередньо ти потрапляєш до системи у вигляді підозрюваного. Тут і слідчий стає в твоїх очах несправедливим та заангажованим, і очевидні докази невинуватості не сприймаються стороною обвинувачення, і суддя запроданець, і що ж це робиться таке, людоньки рятуйте, чесну людину запроторюють до буцегарні. Коли це стосується тебе, то вже не хочеться писати коментарі в Інтернеті із закликами до тоталітаризму. Коли взялись за тебе, то тут треба щоб все було по процедурі, по закону, але система вже побудована та налаштована, вона не зміниться під твій конкретний випадок. Твоя справа стає всього на всього статистичною одиницею у звітах правоохоронних органів, для тебе це може означати життя, а для них це лише робота. І лише тоді починаєш розуміти, що чим більше правових інструментів має твій захисник, тим більше шансів захистити свої права у тебе є.

Як тільки я побачив новину про те, що Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроект №11340 (далі за текстом - законопроект) — одразу пішов читати не текст проекту, а коментарі до новини. Там було все, що тільки можна. І те, що корупціонери за “відкат” ледь не із бюджету будуть забирати грошові кошти, і те, що корупціонери зможуть уникати кримінального покарання та багато чого іншого.

Окремою темою для критики законопроекту стало те, що у обвинуваченого буде вибір за яким останній може отримати угоду про визнання провини якщо він відшкодує завдану шкоду, або розкриє організатора. І це ніби як “діра” у законодавстві, бо треба, як пишуть, і розкрити організатора, і компенсувати збитки і взагалі віддати все майно. 

Читаючи подібні коментарі, у мене, як адвоката, постає просте та логічне питання щодо того, а де у цій історії загубилася якісна робота правоохоронних органів, які за результатами досудового розслідування зібрали неспростовні докази щодо підозрюваного та без жодних угод передали матеріали до суду й за його результатами засудила особу, як кажуть, по повній програмі? Адже угода це двосторонній правочин, який потребує відповідного волевиявлення й з боку сторони обвинувачення, і якщо останні на це погоджуються, значить вони потребують цієї угоди не менше, ніж сторона захисту, а це, у свою чергу, свідчить про те, що їхня робота зі збору доказової бази навряд є неперевершеною. Чому ж за таких обставин підозрюваний повинен йти на такі невигідні для нього уомви, хто на таке погодиться та й навіщо. Невідомо. 

А тепер трішки зламаємо логіку прихильників “розстрільної справедливості”: а чи може бути так, що такий правовий інструмент дозволить не корупціонерам уникати відповідальності, а правоохоронцям доводити до швидкого та позитивного результату патові, безперспективні справи? В іншому ж випадку, вони можуть йти до суду та доводити свою позицію, їх ніхто не зобов’язує до укладання згаданих угод. 

Якщо ж на думку критиків сама наявність цього інституту вже створює поле для корупційних ризиків та зловживань, то, на мою думку, така логіка є деструктивною, оскільки ми повинні жити в правозастосовчій парадигмі, адже в іншому разі, керуючись тим, що будь які зміни в законодавство можуть мати корупційні ризики ми прийдемо до того, що сам факт існування судової системи, правоохоронних органів сам по собі створює корупційні ризики і це не аргумент для того, аби відмовитись від запровадження правових інструментів, які нададуть додаткові можливості  адвокатам захищати інтереси своїх клієнтів, а слідчим ефективно завершувати справи. 

Найгірше, коли люди формують своє враженні про ті, чи інші явища лише читаючи засоби масової інформації, або висновки окремих експертів, не вдаючись до власноручного аналізу відповідних першоджерел. Давайте коротко пройдемось по темі того, що таке угода про визнання винуватості та що саме пропонується законопроектом.

Що таке угода про визнання винуватості?

Угода про визнання винуватості – це документ у кримінальному провадженні, який укладається між підозрюваним або обвинуваченим та прокурором, в якому підозрюваний чи обвинувачений беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення. В угоді зазначаються істотні обставини справи, правова кваліфікація діяння, обов’язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті інших правопорушень, умови часткового звільнення від цивільної відповідальності, узгоджене покарання, умови застосування спеціальної конфіскації, та наслідки невиконання угоди.

Таким чином, погодившись на підписання вищезазначеного документа особа не позбавляється кримінального провадження, не “закриває” справу тощо. Вона добровільно визнає свою провину та добровільно приймає відповідне покарання. Більше того, на підставі угоди, суд виносить відповідний обвинувальний вирок, яким угода і затверджується. Тобто особа отримує судимість з усіма відповідними правовими наслідками, крім тих, які виключаються на підставі застосування такого механізму як угода.

Що пропонується законопроектом?

Законопроект не пом’якшує санкції за корупційні злочини та не запроваджує інститут угод про визнання винуватості як такий, він існує вже давно. Законопроект лише пропонує поширити правозастосовчу практику укладання угод й на злочини у корупційній сфері, а також застосовувати для таких справ більш гнучкий спосіб узгодження основного покарання та можливості застосування до корупційних правопорушень  додатковий вид покарання у вигляді штрафу.

Штрафи для корупціонерів замість реального покарання?

Зовсім ні. Жодний засіб масової інформації, який опублікував новину про запровадження штрафів для корупціонерів, навіть не спробував пояснити правову природу такого виду покарання. Чому важливо читати першоджерело, а не керуватися публікаціями в Інтернеті, зараз побачите на прикладі даної ситуації. У даному законопроекті мова йде про можливість застосування додаткового, а не основного покарання. Відповідно ч.3 ст.53 встановлено, що штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу.

Законопроект додає відповідну примітку, якою встановлюється, що виключно щодо корупційних правопорушень, правопорушень, пов’язаних з корупцією, суд може ухвалити вирок, яким затверджує угоду про визнання винуватості, і призначити узгоджене сторонами додаткове покарання у виді штрафу, у випадках коли таке покарання не передбачено в санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу.

Без цієї примітки суди не зможуть затверджувати відповідні угоди, оскільки більшість статей, що стосуються корупційних кримінальних правопорушень, а це, я нагадаю, кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2,  366-2, 366-3, 368-3692 не передбачають штраф у вигляді додаткового покарання.

Таким чином дане нововведення не замінює один вид покарання іншим, як це було представлено у засобах масової інформації, а лише надає технічну можливість застосовувати додаткове покарання там, де це застосування не було передбачено.

Кому надається право ініціювати відповідні угоди?

Право ініціативи, згідно тексту законопроекту, залежатиме від ступеня тяжкості злочину. У кримінальних провадженнях щодо корупційних правопорушень, укладення угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим здійснюється:

1. У провадженнях щодо тяжкого злочину – за погодженням з керівником органу прокуратури або його заступником.

2. У провадженнях щодо особливо тяжкого злочину – за погодженням з Генеральним прокурором або його заступником.

У провадженнях, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України:

1. Щодо тяжкого злочину – за погодженням із заступником Генерального прокурора – керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або його заступником.

2. Щодо особливо тяжкого злочину – за погодженням із заступником Генерального прокурора – керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

А як щодо пом’якшення покарання для корупціонерів?

Так, дійсно, Кримінальний кодекс пропонується доповнити статтею 692. Суть цієї статті полягає у тому, що у кримінальних провадженнях щодо корупційних правопорушень, якщо підозрюваний або обвинувачений розкриває іншу особу, причетну до корупції, і ця інформація підтверджується доказами, або якщо він повністю або частково відшкодовує завдані збитки, суд отримує право затвердити угоду про визнання винуватості навіть у тому разі, коли узгоджене покарання є меншим за мінімальне, передбачене санкцією відповідної статті Кримінального кодексу.

Звісно такий підхід може комусь не подобатись, але у цьому і є суть угоди, яка по своїй природі повинна надавати якісь переваги за співпрацю із слідством, інакше в цьому не буде ніякої логіки.   

Варто зазначити, що напротивагу пом’якшенню законодовацесь збалансував дану норму закону тим, що частиною другою цієї ж пропонованої статті встановлюється, що у разі призначення основного покарання нижчого за мінімальний поріг, передбачений санкцією відповідної статті, особа не може бути звільнена від відбування такого покарання з випробуванням на підставі статті 75 Кримінального кодексу.

Замість висновку.

У своїй практиці я не є прихильником укладання будь-яких угод зі слідством, бо не довіряю системі і переймаюся тим, аби це жодним чином не нашкодило інтересам мого клієнта, втім, це не означає, що я проти розвитку законодавства та правових інструментів в частині запровадження різноманітних механізмів доведення кримінальних проваджень до логічного завершення. 

Інститут угод уже не один рік працює за кордоном і демонструє непогані результати. Проти цього можуть виступати лише люди, які не є дотичними до світу юриспруденції. Кожного дня у ЄРДР реєструються сотні різноманітних кримінальних проваджень, проводяться різноманітні слідчі дії, обшуки, арешти майна, але все жодним чином не означає, що у всіх цих провадженнях правоохоронці зможуть отримати вироки у судовому порядку та довести справу до кінця, бо це довго, складно та має певні рамки у вигляді процесуальних строків. Тому угоди в корупційних правопорушеннях потрібні не лише обвинуваченим та підозрюваним, а й стороні обвинувачення. 

Так, сам законопроект не ідеальний і потребує доопрацювання у другому читанні, але фокус обурення антикорупціонерів має зміститися від узагальненого заперечення можливості укладання угод про визнання винуватості до конкретних зауважень щодо конкретних статей Кримінального кодексу. Якщо ми постійно будемо проти будь-яких змін до законодавства, заперечуватимемо розвиток правових інструментів, то отримаємо ультра тоталітарну правоохоронну систему, яка апріорі не буде здатною до встановлення об'єктивної істини. Завжди пам’ятайте, що за злочини ростовського маніяка Андрія Чикатило були розстріляні двоє людей, які не були винні у цих злочинах.

Україні не потрібна правоохоронна система, яка безальтернативно саджатиме всіх підряд до в’язниці. Нам потрібна система, за якої вина людини, яку піддають покаранню у вигляді позбавлення волі, беззаперечно доведена не спростованими, належними, допустимими та достатніми доказами. А якщо органи слідства цього забезпечити не здатні, то угода, як варіант ефективного завершення того чи іншого кримінального провадження, є не поганим компромісним варіантом.