Страхова компанія вимагає підтвердження фактичних витрат, які зазнав страхувальник у наслідок ДТП? Чи є така вимога правомірною з точки зору законодавства?

         Страхові компанії щодня придумують нові «прийоми», аби здійснення страхових виплат відбувалося якомога рідше і при цьому усе виглядало законним.

         Новелою від страхових компаній стало надання «відписок» з проханням надати страхувальником підтвердження фактичних витрат, які він поніс у наслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) для здійснення страхового відшкодування.

         Простими словами, страховик просить страхувальника відремонтувати свій транспорт власним коштом та надати йому підтверджену вартість відновлювального ремонту. Така ситуаціє є не дуже зручною для страхувальника, адже ДТП бувають різні й їх наслідки теж. По-перше, страхувальнику не завжди під силу взяти й відремонтувати автомобіль власним коштом, по-друге, деякі страхувальники для того й купують поліси, аби у разі настання ДТП не витрачатись на ремонт власним коштом.

         Для страховика така «відмовка» є дуже зручною. По-перше, страхувальника можна навантажити тим, що він, начебто, не надав усіх необхідних документів для здійснення страхового відшкодування, по-друге, поки страхувальник буде шукати гроші на ремонт, ремонтувати, готувати документи на підтвердження ремонту - пройде досить багато часу й тоді вже дійсно можна буде відмовити у здійсненні страхового відшкодування за нові придумані порушення процедури, це як максимум, а як мінімум – виграти багато часу. За таких обставин для страховика є ще один дуже вагомий плюс. Коли автомобіль треба ремонтувати страхувальнику власним коштом, він навряд поїде на найдорожчу станцію технічного обслуговування, а шукатиме найдешевші варіанти, а, отже, й відшкодовувати (якщо все ж таки доведеться) треба буде менше. У будь-якому випадку – вигідно! А це для страховика головне.

         Відповідно до ч.2 ст.22 ЦКУ[1] збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

         Таким чином, шкода завдана автомобілю у наслідок ДТП існує в незалежності від того, чи витратився власник на його ремонт (поніс грошові витрати), чи продовжує використовувати автомобіль у пошкодженому стані не витрачаючись на його ремонт. Збитки мають бути відшкодовані й в не залежності від того, чи має бажання страхувальник витрачати відшкодовані кошти на ремонт пошкодженого автомобіля.

         Статтею 9 Закону «Про страхування»[2] встановлено, що страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. У свою чергу, Закон визначає страховий випадок, як подію, що передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

         Таким чином, маємо законодавчо закріплену підставу, що породжує обов’язок страховика щодо здійснення страхового відшкодування – страховий випадок. Страховий випадок включає в себе факт настання збитків у вигляді пошкодження майна (шкоди) у передбачений договором страхування спосіб. Такі збитки мають бути оцінені у встановлений законодавством спосіб та відшкодовані.

Тому, я дійшов висновку, що вимога до страхувальника про надання підтвердження фактично понесених витрат на відновлювальний ремонт автомобіля, як спосіб обрахування страхового відшкодування та підстави для здійснення страхової виплати, є не зовсім правомірною з точки зору законодавства.